Кримінально-правова та історична відповідальність диктаторів кремля за вчинення геноциду українців

Микола Михайлович Герасименко

Заслужений юрист України, генерал-лейтенант СБУ, дослідник історії держави та права

Правда про геноцид українців: запорука перемоги демократичного світу

Збірник матеріалів Міжнародної конференції (Київ, 19 листопада 1924 року)

Киїів - Хірьків. - Право. - 2025 рік. - 460 с.

      Вшановуючи пам'ять українців, знищених комуністичним тоталітарним режимом у роки окупації Української держави, ми в черговий раз захищаємо незалежність країни на полі бою проти російської окупаційної армії. Війна, яку розпочав кремль у 2014 р. та яка триває досі, змусила мільйони українських родин стати біженцями. Загинули та отримали поранення сотні тисяч військових та цивільних. Тисячі українських дітей викрадено та вивезено до росії. Всім нам потрібно зрозуміти, що це не проста війна. Кремлівські диктатори намагаються знищити Україну як суб’єкта міжнародного права та українську націю як таку. Московія, як імперія, не може існувати в сучасному світі без України в силу об’єктивних та суб’єктивних причин. Географічне розташування України, її природні багатства, технології, освічена українська нація століттями цементували російську імперію. А що українці отримали взамін? Війни, масові вбивства, депортації, пограбування, нищення української ідентичності у всіх сферах державного будівництва, захоплення українських етнічних земель тощо. За підрахунками фахівців лише у ХХ столітті московією було фізично знищено понад 30 млн українців.

      Тому і важливо розглянути питання кримінально-правової та історичної відповідальності диктаторів кремля за вчинення злочину геноциду проти української нації у ХХ – ХХІ століттях.

Кримінально-правова відповідальність

      Першим міжнародним правовим актом, який надав можливість застосовувати кримінальне право для переслідування за вчинення геноциду – є Конвенція ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р., яка набула чинності 12 січня 1951 року. У статті I Конвенції зазначено: «Договірні сторони підтверджують, що геноцид незалежно від того відбувається він у мирний чи воєнний час, є злочином, що порушує норми міжнародного права і проти якого вони зобов'язуються вживати заходів попередження і карати за його здійснення». Конвенція ратифікована радянською Україною ще у 1954 р.

      Автором Конвенції став американський правник Рафаель Лемкін, який освіту правника здобув у Львові. Термін «геноцид» теж його винахід. Важливими для науки є його дослідження, які стосувалися політики провідних держав світу щодо фізичного винищення цивільного населення окупованих територій, руйнування культурного та історичного надбання людства.

      Р. Лемкін на протязі багатьох років досліджував геноциди вірмен та євреїв, а з 1946 р. геноцид українців. У 1953 р., до 20-х роковин вшанування пам’яті жертв геноциду українців, у Нью-Йорку, Лемкін проголосив історичну промову «Радянський геноцид в Україні». У своєму виступі він зазначив, що Голодомор є «класичним прикладом радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації – винищення української нації». Його тези про те: «Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтелігенцію, священиків і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито усіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала та розвивала його культуру, її вірування, її об’єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто, зробили її нацією, а не просто населенням», актуальні і в наш час.

      Розкриваючи питання геноциду українців, Лемкін назвав чотири її складові: нищення української інтелігенції; ліквідація української Церкви; Голодомор українського селянства (українських фермерів – авт.); заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення.

      Виходячи з напрацювань Лемкіна та історичної перспективи розвитку держави, наше завдання відновити Українську Україну, саме Українську, а не будь яку іншу. А для цього необхідно зробити наступне: 1. відновити українську освіту; 2. відновити дійсно Українську православну церкву; 3. розробити заходи на подолання постгеноцидного синдрому української нації; 4. створити умови для повернення в країну біженців; 5. не допустити завезення чергового іноетнічного елементу для розмиття та остаточного знищення української нації.

      Сьогодні українському суспільство нав’язують свої «погляди» проросійські та антиукраїнські сили. І це не лише політики. В цій «спецоперації» активну участь беруть і так звані представники комуно-радянської історичної науки, демографи, філософи, московська церква в Україні та ін. Ще в роки московської окупації України (1921–1991 рр.) комуністичний тоталітарний режим розробив та запровадив ідеологічно умотивовану термінологію, яка була направлена на знищення історичної пам’яті Української нації. Саме ця ідеологічна складова і є головною зброєю «п’ятої колони».

      Особлива роль у розмитті української ідентичності належить активній сподвижниці колаборанта та агента кремля Табачника – Елли Лібанової, директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи. Під виглядом своїх «експертних» висловів ця особа намагається нав’язати українському суспільству наративи про необхідність завозити робочу силу в Україну зі всього світу, мотивуючи нестачею трудових ресурсів. На мою думку, така «наукова» діяльність Лібанової загрожує національній безпеці України. За роки окупації кремль, з метою русифікації, також завіз в Україну мільйони іноетнічного елементу, що і надало можливість кремлю розпочати чергову війну проти Української держави.

      Лібанова та їй подібні особи чомусь не закликають створювати в державі умови, які повернуть до України понад 10 млн українців, які покинули країну. Їх завдання будувати «неукраїнський» світ на українських землях. А в цей час українські родини піднімають економіку Євросоюзу та вирішують демографічні проблеми старого світу. Лише Польща отримала понад 50 млрд доларів прибутку від праці наших співвітчизників, про що офіційно заявив в 2025 р. президент Дуда. А ця сума значно більша офіційного державного бюджету України.

      І головне. Україну зможуть захистити та розбудувати лише українці, а не якісь незрозумілі чужинці без роду та племені. А перемогти ворога на полі бою та внутрішнього ворога у війні з московією спроможна лише Українська Україна та українська нація, яка складає основу ЗСУ.

      Про можливі ризики у становленні та розвитку правової, демократичної держави у 1996 р. ПАРЄ у Резолюції (1096) «Про заходи, щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів», вказала: «3. Невдалий перехідний процес може призвести до численних небезпек. У кращому разі замість демократії пануватиме олігархія, замість верховенства права – корупція, а замість прав людини – організована злочинність. У гіршому разі результатом може стати «оксамитова реставрація» тоталітарного режиму, якщо не насильницьке повалення молодої демократії».

      Кремль, його сателіти та внутрішній ворог з перших кроків незалежності України ведуть гуманітарну війну проти української нації. Наші вороги зрозуміли, що перемогти Українську державу можливо лише у разі знищення української ідентичності, української Церкви, освіти, розмиття та знищення українських цінностей.

      Аналізуючи складні політичні процеси, які відбувалися в Україні, ПАРЄ у Резолюції 1481 (2006) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» від 25 січня 2006 р. закликала надати нову оцінку історії комунізму та своєму власному минулому, чітко відмежуватись від злочинів тоталітарних комуністичних режимів та однозначно їх засудити.

      Саме це рішення ПАРЄ надало можливість Президенту України Віктору Ющенку подати до ВРУ Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який був підписаний 28 листопада 2006 р. У статті 1 Закону визначено, що Голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом Українського народу. Однак, на «п’яту колону», яка діє в гуманітарній сфері цей Закон не діє. На протязі всіх років незалежності України ці особи утримують «радянську історичну школу» та навязують суспільству кремлівські наративи, проводячи різні конференції, форуми та дискурси.

      На сьогодні положення Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» явно застаріли, не відповідають міжнародному праву та потребують внесення суттєвих змін і доповнень. І в першу чергу, необхідно встановити кримінальну та адміністративну відповідальність за невизнання чи заперечення злочину геноциду проти української нації (а не народу-авт.).

      Також важливою для Української держави є Резолюція Європейського Парламенту «Про відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932 – 1933 років» від 23 жовтня 2008 р., в якій висловлені співчуття українському народові та закликано країни, які виникли після розпаду радянського союзу, відкрити свої архіви для їх всебічного вивчення, з тим щоб повноцінно розкрити та дослідити причини та наслідки геноциду.

      На виконання вказаної Резолюції Президент України В. Ющенко видав Указ «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні» від 23 січня 2009 р. № 37/2009, який зобов’язав установи та відомства розсекретити та оприлюднити в установленому законодавством порядку архівні документи, що стосуються українського визвольного руху, політичних репресій та голодоморів в Україні. Науковці, дослідники та судово-правоохоронні органи отримали можливість застосовувати у кримінальному судочинстві архівні документи, які розкривають злочини кремлівських диктаторів.

      22 травня 2009 р. СБ України порушено кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні проти української нації. Слідчі встановили, що організаторами злочину геноциду є кремлівський диктатор сталін та його оточення. 13 січня 2010 р. Апеляційний суд міста Києва виніс Постанову, в якій вказав, що «Органом досудового слідства з усією повнотою та всебічністю встановлено спеціальний намір Сталіна (Джугашвілі) Й.В., Молотова (Скрябіна)

      В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатапєвича М. М. – знищення частини саме української (а не будь-якої іншої) національної групи і об’єктивно доведено, що цей намір стосувався саме частини української національної групи як такої» (Геноцид українців 1932–1933 рр. за матеріалами досудових розслідувань / упоряд.: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк; Нац. акад. прав. наук України ; вступ. слово: О. Петришен. Вид. 2-ге, допов. Київ; Харків : Право, 2022. С. 279).

      22 жовтня 2019 р. за зверненням Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Олесі Стасюк Службою безпеки України зареєстровано кримінальне провадження щодо виконавців злочину геноциду за ч. 1 ст. 442 КК України. Проведеними у ході розслідування комплексними судовими експертизами визначено, що комуністичний тоталітарний режим у 1932 – 1933 рр. вчинив злочин геноцид проти української нації та знищив 10,5 млн українців, з них 4 млн українських дітей. Крім того, слідчі поіменно встановили 18 представників партійних та каральних органів тоталітарного режиму, які брали участь у масових вбивствах українців (Геноцид української нації 1932-1933: міжнародно-правові акти, законодавство України, матеріали досудових розслідувань / [упоряд.: М. Герасименко, В. Пилипчук, В. Шепітько та ін.]; Нац. акад. пра. наук України; Служба безпеки України. Харків: право, 2024. С. 630, 632, 637, 641).

      15 грудня 2022 року Європейський парламент, «враховуючи, що Голодомор 1932–1933 рр., який спричинив смерть мільйонів українців був свідомо спланований режимом Сталіна з метою…придушити національний опір радянській владі та викорінення української національної ідентичності…за допомогою геноциду, а саме штучно створеного голоду в Україні та населених українцями регіонах, таких як Кубань», визнав Голодомор геноцидом українського народу, спрямованого на знищення засад української нації, її традицій, культури, національної самосвідомості та державності. Європарламент також закликав надати історичну, моральну та правову оцінку радянському режиму.

      Резолюції ПАРЄ та Європарламенту в Україні виконуються лише під тиском громадянського суспільства. Нащадки комуністів, промосковські політики та «п’ята колона» блокують кримінальні розслідування та наукові дослідження проти кремлівських диктаторів.

      Так, у 1991 – 2024 рр. в Україні розслідувалась лише одна кримінальна справа та одне кримінальне провадження. В роки незалежності продовжувалася політика знищення українських цінностей. Така ж політика була в роки тоталітаризму, коли з націй та народів створювали «совєтського человека». Тому і не виконуються Резолюції щодо проведення в Україні відповідних досудових розслідувань та надання правової, історичної і моральної оцінки злочинам кремля, вчинених у роки окупації проти української нації, а також приховуються масштаби злочинів та чисельність жертв.

      До кримінальної відповідальності, незважаючи на Резолюції Європарламенту, ПАРЄ, а також вимоги міжнародних правових актів, так і не вдалося притягнути диктаторів комуністичного тоталітарного режиму та їх посібників, які вчиняли злочини проти української нації. Це відповідь на питання, чому в Україну і прийшли чергова війна та геноцид.

      Наприклад, світове товариство офіційно визнало, що війну проти України путін розпочав у лютому 2014 р. Але влада в Україні наприймала низку рішень про АТО, ООС та воєнний стан, що фактично не дає можливості з правової точки зору адекватно реагувати на злочинні дії диктатора путіна, його оточення та російської окупаційної армії.

      Розкриваючи питання кримінально-правової відповідальності за вчинення злочинів проти Української держави та української нації кремлівськими диктаторами, слід також зауважити наступне.

      Диктатор путін офіційно розпочав широкомасштабну війну проти України під прикриттям т. зв. «спеціальної військової операції», заявивши про «денацифікацію», тобто знищення Української держави та української нації. Російські окупаційні війська вторглися на територію України та розпочали масові вбивства цивільного населення, знищувати українські міста і сіла, інфраструктуру, вчиняючи проти українського народу воєнні злочини, злочини проти людства та геноцид. Тобто, з точки зору національного законодавства та міжнародного права диктатор путін, його оточення та військове керівництво рф, вчинили та вчиняють особливо тяжкі злочини проти людства, воєнні злочини та геноцид.

      У своєму виступі на Міжнародній науковій конференції, яка пройшла 22 листопада 2022 р. в Києві, доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко зазначив: «Глибинна причина геноцидної війни росії проти України криється як у ментальній ущербності В. Путіна – президента країни-агресора, так і в злочинній природі очолюваного ним режиму» (Диктатори ХХ-ХХІ століть: тоталітарні режими та наслідки для суспільства: за матеріалами Міжнар.наук.конф. (Київ, 22 листоп. 2022 р.): До 90-х роковин пам’яті жертв Голодомору-геноциду українців, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом / редкол.: Кузнецова Н. С., Батиргареєва В. С., Сергейчук В. І., Стасюк О. О.[та ін.]; Нац. акад. прав. України: Київ – Харків: Право, 2023. – С. 216).

Реакція світового товариства на злочини росії проти України:

      - Резолюція ПАРЄ (2463(2022)) «Подальша ескалація агресії російської федерації проти України» від 13 жовтня 2022 р., якою путінський режим визнано терористичним та запропоновано створити Міжнародний трибунал для переслідування злочину агресії росії проти України (https://www.rada.gov.ua/news/razom/229159.html).

      - Рішення Парламентської асамблеї НАТО від 21 листопада 2022 р. щодо визнання рф державою-терористом;

      - Резолюція Європейського Парламенту до 90-х роковин Голодомору «Про визнання Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом Українського народу» (2022/3001(RSP)) від 15 грудня 2022 р. В Резолюції зазначено про необхідність «активно засуджувати та спростовувати всі спроби спотворення історичних фактів чи маніпулювання громадською думкою в Європі через фальшиві історичні наративи, які сфабриковані та поширюються для підтримки ідеології та виживання злочинних режимів…шкодує, що злочини радянського тоталітарного режиму досі не оцінювалися з правової точки зору, їх винуватці не були притягнуті до відповідальності, а злочини ніколи не були чітко засуджені міжнародною спільнотою». Європарламент також закликав до всебічної, історичної та правової оцінки радянського режиму;

      - Ордер на арешт путіна та Марії Львової-Бєлової, виданий 17 березня 2023 р. Міжнародним кримінальним судом у Гаазі;

      - Резолюція ПАРЄ від 3 жовтня 2023 р., якою російського президента путіна визнано диктатором, а його режим – диктаторським;

      - Резолюція ПАРЄ «Правові аспекти та питання прав людини в контексті агресії РФ проти України» від 24 червня 2025 р. Асамблея підтвердила факт незаконної окупації Криму, інших українських територій, порушення прав людини та вказала на відповідальність за злочин агресії проти України;

      - Резолюція Європейського Парламенту «Щодо дезінформації та історичної фальсифікації Росії для виправдання її агресивної війни проти України» (2024/2988 (RSP)) від 23 січня 2025 р. Європарламент закликав до створення спеціального трибуналу для розслідування та судового переслідування злочину агресії, вчиненого керівництвом російської федерації проти України;

      - Резолюція ПАРЄ «Росія: нові загрози європейським демократіям» від 2 жовтня 2025 р. Асамблея закликала розслідувати та карати за злочин підбурювання до геноциду, зокрема за мову ненависті, дезінформацію й пропаганду;

      - Парламентська асамблея НАТО також визнала рф державою-терористом.

Вагомими доказами вчинення злочинів диктатором путіним та рашистами проти людства також є порушення:

      - «Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», між Україною та Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки, як країнами-гарантами незалежності, суверенітету та наявних кордонів України (Будапештський меморандум), укладеного 5 грудня 1994 р. ;

      - «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» від 31 травня 1997 р., в якому закріплено принципи стратегічного партнерства, визнання непорушності наявних кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємні зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного;

      - Окупація Автономної Республіки Крим, міста Севастополь, частини Донецької та Луганської областей (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (ст. ст 1,2,3)).

      Указом Президента України в державі із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан (https ://www.president.gov.ua/documents/642022-41397).

      На підставі викладеного, слід дійти висновку, що відповідно до норм Міжнародного права, Конвенцій ООН, Резолюцій Європарламенту та ПАРЄ, положень Конституції України, вимог Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України СБ України повинна зареєструвати кримінальне провадження щодо путіна, медведєва, шойгу, бєлоусова, герасимова та інших осіб, які вчинили та вчиняють злочини на окупованих українських територіях за ст. ст. 434, 436, 437 – 441, 442 ККУ та подати їх в міжнародний розшук, враховуючи, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі 17.03.2023 р. видав Ордер на арешт путіна.

Історична відповідальність кремля за злочини проти української нації

      Кремлівські диктатори ленін та сталін так і не були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинені злочини проти Української держави та української нації. Це питання на протязі всіх років незалежності України з об’єктивних та суб’єктивних причин блокувалося проросійськими політиками та «п’ятою колоною».

      Незважаючи на російську-українську війну, Верховна Рада України так і не прийняла Закон, який надав би можливість засудити леніна, сталіна, путіна, а також представників комуністичного та рашистського режимів за вчинення кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

      Питання історичної відповідальності кремлівських диктаторів за вчинені злочини проти Української держави та української нації гостро стоїть на повістці дня. Українському суспільству в цьому питанні необхідно бути більш рішучим. Тому сьогодні, як ніколи, важливо вирішити питання історичної відповідальності кремлівських диктаторів, враховуючи реалії російсько-української війни, тенденції розвитку світового товариства, а також геополітичні виклики та загрози для України.

      Виступаючи на Міжнародній науковій конференції «Непокарані геноциди повторюються!», доктор історичних наук, голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Олеся Стасюк зазначила, що «Боротьба за свідомість та розкриття правди про геноцид, це і боротьба за існування України» (Непокарані геноциди – повторюються!: упоряд. О. Стасюк, науковий збірник матеріалів. 2-ге вид., випр. і доповн. – Київ: Видавництво Ліра-К, 2024. – С. 58).

      Розкриваючи питання притягнення до історичної відповідальності осіб за вчинення злочинів проти української нації, необхідно ще раз повернутися до положень, викладених у:

      Резолюції 1481 (2006) Парламентської асамблеї Ради Європи «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» від 25 січня 2006 р., у якій зазначено, що «знання історії є однією з передумов запобігання подібним злочинам у майбутньому. До того ж моральна оцінка й засудження вчинених злочинів мають велике значення для виховання молодих поколінь… Крім того, Асамблея закликала дати нову оцінку історії комунізму та своєму власному минулому, чітко відмежуватись від злочинів тоталітарних комуністичних режимів та однозначно їх засудити».

      На «виконання» вказаної Резолюції колишній міністр освіти та науки, українофоб Сергій Квіт у 2015 р. видав два накази, які направлені на знищення української історії та науки, а не надання нової оцінки історії комунізму, як того рекомендує ПАРЄ.

      У Резолюції (2022/3001 (RSP)) до 90-х роковин Голодомору «Про визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом Українського народу» від 15 грудня 2022 р. Європейський Парламент в черговий раз закликав Україну до надання всебічної, історичної та правової оцінки радянському режиму. Влада в Україні не реагує. Такі сьогоднішні реалії.

      Демократичний світ зробив суттєві кроки на підтримку України, а що в цьому напрямку зробила влада?

      Керівництво Інституту історії України повністю заблокувало дослідження з теми геноциду українців. Науковці займаються вивченням проблем «радянської влади», «міфічного голоду», «хлібозаготівлями», «перегинами на місцях», «розкуркуленням», «радянськими п’ятирічками», «індустріалізацією», а не розкриттям злочинів тоталітаризму, у тому числі геноциду, вчинених проти української нації у роки окупації. Такий собі філіал російської академії наук та один із центрів, який використовують спецслужби кремля для ведення гуманітарної війни проти Української держави (за наші бюджетні кошти – авт.).

      Антиукраїнською діяльністю займається і директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Е. Лібанова, про яку я вже згадував вище у своєму виступі. Саме Лібанова 17.07.2018 р. підписала лист (№ 181-4/178) до Міністра освіти і науки України, а також до Українського інституту національної пам’яті з проханням виключити з методичних рекомендацій «Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018–2019 навчальному році», абзац № 6, в якому йде мова про те, що втрати української нації становлять 7,7 млн. Виникає питання: на підставі якого Закону ця особа втручається в діяльність державних установ? У 2015 р. Лібанова також підписала лист до «студії» історика Сергія Плохія, так званого «Українського інституту» в Гарвардському університеті, в якому заперечувала злочин геноцид та чисельність жертв. Послідовність, з якою ця пані проводить антиукраїнську діяльність вражає.

      Керівник Українського інституту національної пам’яті, українофоб Антон Дробович, взагалі дійшов до прямих погроз науковцям та спільно з деканом історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Іваном Патриляком не лише підтримали кремлівські наративи, а й намагалися заблокувати судові експертизи, які нарешті розкрили масштаби геноциду та чисельність жертв.

      У зв’язку з викладеним, у мене питання: яку історичну оцінку злочинам кремля можуть надати вищевказані наукові установи та Український інститут національної пам’яті? Цензори кремля в науці до цього часу продовжують знищувати українську історію та українські цінності. Українцям дозволили лише один раз на рік запалити свічку та покласти квіти на могили жертв геноциду. Отака в Україні політика вшанування пам’яті.

      Однак, світ змінюється на краще. Наша перемога над ворогами на полі бою та внутрішнім ворогом і є залогом побудови Української України. Незважаючи на спротив промосковських політиків та «п’ятої колони», Україна зобов’язана виконати Резолюції Європарламенту та ПАРЄ.

Проблемні питання у наданні історичної оцінки

      16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». 24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла Постанову про проголошення незалежності України та Акт проголошення незалежності України. Українці в чергове відновили свою державу.

      Однак, влада залишилася в руках комуністичної більшості. Саме ця більшість і не дала затвердити Український національний жовто-блакитний прапор, який підняла Українська Народна Республіка та Великий герб України. Достовірно про ці події розповів у своєму інтерв’ю депутат ВРУ та перший Генеральний прокурор України Віктор Шишкін.

      У 1991 р. я теж працював у комісії з питань оборони і державної безпеки ВРУ, яку очолював Василь Дурдинець. Тому добре знаю про ті події і підтримую позицію В. Шишкіна, що стосується питання затвердження прапора. Восени 1991 р. парламент також створив спеціальну депутатську комісію, яка провела люстрацію в органах безпеки. Хто не пройшов люстрацію чи відмовився приймати присягу Українському народові були звільнені. Синьо-жовтий прапор 30 квітня 1918 р., після військового перевороту, вперше підняв монархіст та прихильник єдиної російської імперії, т. зв. гетьман Павло Скоропадський. 14 листопада 1918 р. Скоропадський видав грамоту, якою скасував незалежну Українську державу та призвав до утворення всеросійської федерації і відновлення великої росії.

      В цей день розпочалося повстання проти гетьмана-зрадника, підтримане Січовими Стрільцями під командуванням Євгена Коновальця. До влади знову прийшли українські сили. 22 січня 1919 р. оголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. Розпочалася нова сторінка в історії незалежної Української держави. Сьогодні чітко зрозуміло, що синьо-жовтий прапор в той час був прапором російських монархістів та шовіністів в Україні, які намагалися утримати її в московському рабстві.

      Починаючи з моменту відновлення (проголошення) незалежності України проросійські сили не дали можливості будувати Українську Україну. Продовжувався процес розмиття української ідентичності та українських цінностей. Наприклад, українці неодноразово подавали петиції про повернення національного прапора. На вимоги українського суспільства влада взагалі не реагує.

      Однак, ми повинні підняти історичний жовто-блакитний прапор Великої України, який є символом нашої боротьби та перемоги над ворогами. Під жовто-блакитним прапором воювала і Українська повстанська армія під проводом Мельника, Коновальця та Бульби-Боровця. Темою окремого дослідження є питання, чому на теренах частини західної України з’явився синьо-жовтий прапор.

      На сьогодні всім нам добре відомо, що «п’ята колона» відкрито використовує в науці та політиці т. зв. «радянську історичну школу», яка негативно впливає на розвиток українського суспільства та є головною зброєю нашого ворога в гуманітарній війні проти Української держави та української нації.

      Незадовго до проведення цієї Міжнародної конференції до мене звернулися українські історики та дослідники Голодомору-геноциду з проханням роз’яснити термін – «п’ята колона», як вона діє в Україні, хто фінансує та як працює проти Української держави. Це глобальне питання. Окремими штрихами можу відповісти таким чином.

      «П’ята колона» в Україні – це організовані антиукраїнські угруповання, які ведуть відкриту чи приховану підривну діяльність проти України, використовуючи різні способи та механізми в інтересах зовнішнього ворога. Як правило, представниками «п’ятої колони» є прямі агенти кремля, проросійські політики, чиновники, науковці та різношерстні колаборанти.

      Одним із важливих напрямів в діяльності «п’ятої колони» є її участь у гуманітарній війні проти України. Ця діяльність контролюється та фінансується спецслужбами ворога, використовуючи різні фінансові інструменти, у т. ч. гранти, премії, фінансування наукових проектів, оплата послуг, цінні подарунки тощо. Їх головне завдання – розмиття української ідентичності та цінностей, послаблення обороноздатності України, знищення економіки, освіти та науки. Це підґрунтя до ліквідації Української держави, як суб’єкта міжнародного права та української нації як такої.

      Перемога над «п’ятою колоною» – залог перемоги Збройних Сил України на полі бою. Саме для цього і необхідно відновити наші історичні символи, які є кодом української нації. Дякую за увагу.

      Слава Україні !