ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ, ВЧИНЕНИЙ ДИКТАТОРАМИ КРЕМЛЯ

Євген ЛУПАКОВ

політичний та громадський діяч, капітан 1 рангу у відставці, почесний голова Спілки офіцерів України

Правда про геноцид українців: запорука перемоги демократичного світу

Збірник матеріалів Міжнародної конференції (Київ, 19 листопада 1924 року)

Киїів - Хірьків. - Право. - 2025 рік. - 460 с.

      Політика російської імперії, якби вона не називалася, завжди була направлена на знищення завойованих народів. В цьому списку Україна стояла на першому місті. Століттями кремль намагався зробити з нас рабів. Але українці вистояли та відновили у 1917 р. свою державу – Українську Народну Республіку. Однак, вже 4 грудня 1917 р. диктатори ленін та троцький висунули Український Центральній Раді ультиматум, розпочали війну та 9 грудня захопили Харків. Чотири роки йшли тяжкі бої з окупаційною армією більшовиків. Зрада національних інтересів незалежної Української держави країнами Антанти на Парижській мирній конференції (1919 – 1920 рр.) призвела до поразки та окупації території УНР.

      Будучи не в змозі військовим шляхом знищити український національно-визвольний рух ленін та троцький у 1921 – 1923 рр. організували масовий штучний голод і використали його як зброю проти української нації. В ті роки загинуло до 5 млн українців. У 1932 – 1933 рр. кремль також використав штучний голод, як зброю масового знищення. В ті роки московити вчинили найтяжчий злочин, який знав світ у своїй історії. Загинуло 10,5 млн українців. Інформацію про свої злодіяння кремлівські диктатори ретельно приховували. Світове товариство дізнавалося про ті страшні події із німецької, австрійської та швейцарської преси, а також завдяки таким відомим журналістам, як Гарет Джонс та Малкольм Маггеріджа. Наприклад, саме після поїздки до України Маггеріджа заявив, що українські землі перетворені на мертву пустелю.

      У грудні 1934 р. Гарет Джонс звинуватив диктатора сталіна у депортації 5 млн кулаків (українських фермерів – авт.) із України та Кубані, заявивши, що це найбрутальніша подія в історії Європи. Після цього Джонса звинуватили у шпигунстві, заборонили в’їзд в СРСР, викрали та вбили.

      Вже після смерті Джонса, журналіст Юджин Лайонс розкрив правду про переслідування Джонса у своїй книзі «Відрядження до Утопії»: «Цькування Джонса було настільки ж неприємним, як і будь-як брудна робота, яку ми роками виконували, викривляючи факти на користь диктаторських режимів. І тим не менш ми цькували його, одностайно вдаючись до майже однакових форм та прийомчиків» (1937 р.).

      Особлива роль у знищені репутації Джонса належала журналісту Волтеру Дюранті, який у 1922 – 1934 рр. очолював московське бюро газети «Нью-Йорк Таймс» та всіляко підтримував політику диктатора сталіна. У своїх репортажах він виправдовував існування концентраційних таборів, пояснював необхідність фізичного знищення ворогів сталінського режиму, прямо заперечував геноцид українців. У 1932 р. Дюранті, за підтримки адміністрації Рузвельта, отримав престижну Путліцерівську премію. Проведені розслідування у США підтвердили, що Дюранті працював в інтересах сталіна. Українські журналісти у 2022 р. звернулися до Комітету Путліцерівської премії з проханням позбавити проросійського журналіста Дюранті престижної нагороди.

      А керував світовою «геополітичною грою» в той час президент США Рузвельт, який діяв у змові з кремлівським диктатором сталіним. В цій «грі» Джонс був зайвий. Це неспростовний історичний факт і вже нікому не вдасться його приховати.

      Організовані леніним, а потім сталіним масові штучні голоди – були головною зброєю комуністів для винищення української нації. Арешти, засудження, розстріли та депортації мільйонів українців – це теж складові сталінського механізму політичного терору. Незважаючи на тиск міжнародної спільноти диктатор сталін відмовився вжити конкретних заходів, направлених на зупинення каральної операції проти українців. У сталіна була інша задача – остаточно знищити українську націю, а хто залишиться в живих перетворити в рабів. Докази викладені у звіті Серджіо Ґраденіго, консула Королівства Італії в Харкові (1931–1934 рр.) від 22 червня 1933 року, в якому він зазначає: «Представники уряду визнали, що людські втрати лише в Україні становлять 9 мільйонів душ. В університетському середовищі говорять про 40–50 відсотків від усього населення України, і я вважаю цю цифру (15–16 мільйонів) точнішою».

      Про винищення 15 мільйонів українців писав і американський психолог Вільям Ґантт у 1936 р. В архівах знайшли його лист до Департаменту сільського господарства США від 6 березня 1964 р., в якому вказано, що «цифру в п’ятнадцять мільйонів» померлих під час голоду 1932-1933 років він отримав у 1933 р. від радянських службовців комісаріату охорони здоров’я. В приватних архівах української діаспори тих часів також наявні документи, які підтверджують знищення сталіним 15 млн українців. Радянська статистика працювала бездоганно. Сталін особисто контролював каральну операцію по знищенню представників української нації. Адміністрація Рузвельта мала достатню та вчасну інформацію, але не зробила жодних кроків, які могли б зупинити масові вбивства українців. Навпаки, в листопаді 1933 р. встановила дипломатичні відносини із сталінським режимом. Це теж доказ таємної змови із кремлівським диктатором.

      Ціна, яку заплатив український народ за «політичну гру» американських президентів дуже висока, а саме – знищення 5 млн українців у 1921 – 1923 рр.; 10,5 мільйонів українців у 1932–1933 рр.; понад 10 мільйонів українців у 1941–1945 рр. та 1,5 мільйона українців у 1946–1947 рр. І це далеко не остаточні цифри жертв тоталітаризму, про що вказують документи, свідки, наукові дослідження та матеріали розслідувань. Наша історична наука приховує правду.

      Подібну «гру» вели і президенти США Обама та Байден. Саме Обама надав можливість диктатору путіну окупувати Крим та Донбас. Це теж були його таємні домовленості з диктатором путіним. А під час окупації українського Криму телефонував українським політикам та забороняв надавати військову відсіч російським окупантам, заявляючи, що це питання буде вирішено дипломатичним шляхом (доказом є стенограма засідання РНБО України, 2014). А в результате ми отримали війну. Оце такі у нас були гаранти, згідно Будапештського меморандуму. Лише Велика Британія виконала свої зобов’язання перед Україною.

      Яку позицію буде займати президент США Дональд Трамп – це питання часу. Ціна його «гри» дуже висока. Українцям потрібно бути уважними та не довіряти свою судьбу «політиканам» та «союзникам», які намагаються підписати якісь «мир» з диктатором путіним. Нам потрібна лише перемога, а «мир» принесе до України поразку та зраду, а потім чергова війна та ліквідація Української держави. Сценарій зрозумілий. Сьогодні війна та брудна політика прийшли до кожної української родини, як і у часи Голодомору. Все залежить від сили духу української нації та ЗСУ.

      У роки «Горбачова» українська громадськість посилила боротьбу за розкриття історичної правди про геноцид сталінського режиму. Горбачов був змушений створити комісію для з’ясування чисельності «померлих» в Україні у 1932 – 1933 рр. Очолював її член ЦК КПУ Леонід Кравчук. Комісія працювала у 1986 – 1987 рр., за результатами отримано дані, що у часи Голодомору загинуло 13 млн українців. Це теж відомі факти, але чомусь приховуються політиками та промосковськими істориками. Відповідь проста. Інститут історії завжди очолювали промосковські історики та представники промосковської партії регіонів. Звідси і багато наших проблем в освіті, науці та культурі. Гуманітарну сферу держави фактично захопили українофоби, московити та їх прибічники.

      Сьогодні ми вшановуємо пам’ять 10,5 млн українців, які були знищені лише за те, що були українцями та бажали мати свою державу. Страшна цифра, страшна плата української нації за свободу. Українські села та станиці були фактично спустошені. Українців ховали у братських могилах, ярах, канавах. Лютою зимою 1933 р. каральні органи окупантів масово збирали трупи та вивозили залізничним транспортом за межі України. Їх могили невідомі. А немає могил, то немає і злочину. Такі «операції» диктатор сталін проводив по всій Україні.

      Пригадую спогади своїх батьків про ті часи. Моя мама народилася в 1924 р. в с. Ново-Петрівка Новобугського району Миколаївської обл. Її тато, мій дідусь, був єдиним на все село ковалем, но навіть його родина в 1932 р. голодувала. Він змушений був таємно виїхати із села до Миколаєва, влаштуватися там на роботу, а через якісь час, на двоколісній тачці вночі вивіз всю родину – дружину та четверо дітей до залізничної станції і таким чином врятував сім’ю. Із великого та гарного села залишилися живою всього одна дитина, яка жила до осені в комишах на річці, їла устриці та все що їй там попадалося. Віднайшли її випадково мисливці і врятували. Сьогодні у мене питання до української громади, чому досі в наукових установах та університетах працюють історики-фальсифікатори, які ще з радянських часів нав’язують українському суспільству ідеологію ворога, а саме: С. Кульчицькій, Г. Боряк, Л. Якубова, Л. Гриневич, В. Брехуненко, І. Патриляк, Я. Грицак та Г. Ефіменко. Ці особи не лише цинічно заявляють про померлих від голоду 3,5 мільйонів українців, а й є промосковською групою істориків, які ведуть війну проти України в гуманітарній сфері.

      Фактично вони відкрито підтримують ворога під час російсько-української війни. Українське суспільство має право знати українофобів та манкуртів поіменно. І в цьому списку першими повинні стояти також прізвища колишніх міністрів Д. Табачника і О. Ткаченка. А проблема в тому, що свого часу всі ці особи не були люстровані. Диктатори кремля до цього часу впливають на українців через московську церкву та «п’яту колону».

      Масовий штучний голод 1946–1947 рр. це також страшна сторінка нашої історії. Як відомо зі спогадів ще живих свідків, коли один із переможців у Другій світовій війні влаштував на теренах України чергове масове знищення українців, то вони почали масово виїжджати із сіл. Але в ті роки в сільській місцевості було рабство, українці були позбавлені загальнолюдського права мати паспорт, тому їх затримували і, як правило, саджали до трудових концтаборів. А в цей час радянські окупанти приймають показове рішення – відправляти зерно країнам Східної Європи, які постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.

      За даними Українського інституту національної пам’яті: «10 лютого 1947 р. (понеділок) Дніпропетровськ. Обласний відділ охорони здоров’я направив доповідну записку облвиконкому і обкому КП(б)У про факти захворювання на дистрофію серед населення області. Відмічено, що на початок лютого у 22 містах і районах зареєстровано 6476 таких хворих, з них дорослих – 4434, дітей – 2342. Госпіталізовано лише 887 осіб. Внаслідок неможливості госпіталізації більшості хворих катастрофічна ситуація склалася в багатьох районах, особливо у містах Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Павлограді, Нікополі та інших. Існувало багато випадків, коли госпіталізація хворих на дистрофію, особливо у сільських районах, не мала позитивних наслідків, оскільки і в лікарнях не було хліба та продуктів харчування».

      А 05 травня 1947 р. (понеділок) УМВС Київської області повідомило Міністерство внутрішніх справ УРСР про фіксацію в області 3583 хворих на дистрофію, з них дітей – 2124, госпіталізацію – 1131 особа.

      І так по всій Україні московські окупанти донищували переможців-українців у Другій світовій війні. Отака логіка в геноцидній політиці москалів по відношенню до української нації !!!

      Зверніть увагу на те, що у переможених у Другій світовій війні в 1945 р., країнах гітлерівської коаліції, голодоморів в наступні опісля війни роках і донині не було! У голодуючій Україні у 1947 р. московські окупанти протиправно вилучили понад 360 мільйонів пудів зерна та відправили до Москви. В черговий раз кремлівські диктатори використали голод проти української нації.

      Вшановуючи пам’ять українців, винищених голодом, ми повинні вшанувати і всіх тих хто розкривав правду про злочини московитів, а також поіменно назвати наших ворогів, манкуртів та нинішню «п’яту колону», яка діє в Україні. Прикриватися політикою, демагогією і наукою вже не вийде. Російсько-українська війна надала можливість по-іншому подивитися на історію та надати правдиву оцінку кремлівській нечисті.

      Окупаційну війну проти України кремлівський диктатор путін та його кліка розпочали за підтримки проросійських сил. Саме ці нелюди в політиці, науці, громадянському суспільстві протягом всіх років незалежності України знищували нашу економіку, культуру, освіту, науку та армію. Аналіз діяльності «п’ятої колони» в Україні повністю розкриває їх антиукраїнську суть.

      Особливо цинічно в гуманітарній сфері діє «історичне болото». Центром їх ідеологічного впливу на суспільство є Інститут історії України, який у роки окупації України виконував функції цензорів.

      Аналіз подій в Україні, починаючи з 2014 р., засвідчив, що кремль не лише розв’язав збройну війну проти України, а й і гуманітарну війну. Наприклад, створена у 2016 р. німецько-українська комісія істориків для висвітлення історичної правди про злочини тоталітарних режимів, до складу якої з української сторони увійшли такі «поважні» історики як: Я. Грицак – голова, П. Барвінська, Г. Грінченко, В. Гриневич, О. Лисенко, Ю. Шаповал та І. Щупак, займалися приховуванням злочинів кремля.

      24 вересня 2020 р. у Німеччині ці особи провели захід під назвою: «Чи був Голодомор геноцидом?». Моя оцінка – це один із елементів гуманітарної війни та провокацією проти Української держави. З антиукраїнською доповіддю виступила «відома» історикиня Людмила Гриневич, нині очолює в Україні Центр вивчення Голодомору. Ця особа, як і колишній президент України Янукович, у квітні 2010 р., під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, намагалася заперечувати геноцид української нації, порушуючи Закон України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні». Українське громадянське суспільство та українська діаспора засудити цей ганебний захід.

      Під тиском громадськості МЗС України відкликало патронат над німецько-українською комісією істориків у зв’язку з тим, що «комісія остаточно втратила рештки довіри української сторони», а її діяльність не відповідає національним інтересам України (https://www.radiosvoboda.org/a/news-mzs-istorychna-komisia/30855838.html).

      А як можна було допустити презентацію у 2021 р. в Полтаві та Національному заповіднику «Гетьманська столиця», розташованому в славетному м. Батурині, презентацію книг російського історика Таїрової-Яковлевої, яка цинічно нав’язує українському суспільству московські наративи типу: «Мазепа герой чи зрадник», «Історія зради» та ін.

      Таїрова-Яковлева є ініціаторкою та керівником, створеного «Центру вивчення історії України» при Санкт-Петербурзькому державному університеті. Цей «Центр» активно співпрацює з Інститутом історії РАН РФ, Інститутом історії України НАН України та Канадським інститутом українських досліджень, останній фінансується фондом Тімертея, а очолює проект Ханенко-Фрізен. Такий собі антиукраїнський трикутник та «гра» російських спецслужб під час підготовки до широкомасштабного вторгнення, направлена на підтримку наративів путіна про «єдиний народ». Це відповідь на питання, як через Тімертея російські спецслужби знищують історію Української держави та ведуть гуманітарну війну проти України.

      А яку оцінку можна надати промосковському історику із Інституту історії України Г. Касьянову, який ніколи не приховував свої проросійські погляди та неодноразово робив антиукраїнські заяви у т. ч., що йому не подобається визнання Голодомору злочином геноциду українців. За моєю інформацією він у 2022 р. втік до Польщі, а потім звільнився з Інституту історії України. В даний час перебуває на теренах московії. А яку оцінку можна надати історику українофобу С. Кульчицькому та його учням: Г. Боряку, Л. Якубовій, В. Брехуненку, Г. Ефіменку, Я. Грицаку та ін. «товарищам» біглого історика Касьянова, які у кінці 2021 року розпочали чергову «спецоперацію» кремля щодо знищення наукової роботи дослідниці Голодомору-геноциду українців Олесі Стасюк, яка стосувалася діяльності каральних органів.

      А як можна пояснити той факт, що український історик, академік НАН України П. Толочко відкрито підтримував «руській мір», заперечував геноцид українців та 18 січня 2022 р. сидів рядом із керівником російської розвідки наришкіним, (голова російського історичного товариства) та озвучував російські наративи про єдину історію та єдиний народ. Там були й інші українські історики, а також московитка Таїрова-Яковлева. Як офіцер та патріот я можу охарактеризувати цей антиукраїнський захід, як останній етап підготовки до війни та майбутня легалізація (підтримка) вторгнення російських окупаційних військ в Україну. На мою думку, історик Толочко та йому подібні особи і є агентами кремля, а вся їх «наукова діяльність» – це прикриття російських спецоперацій в гуманітарній сфері.

      А яку оцінку можна надати виступу промосковського історика Я. Грицаку, який під час війни з росією, на комітеті ПАРЕ намагався заперечити геноцид українців. І важливе питання до наших можновладців: «Хто конкретно направив у відрядження українофоба Грицака?».

      А хто надав можливість втекти до Ізраїлю, колишньому міністру освіти та науки, українофобу Д. Табачнику, який у 2022 р. з’явився на посаді гауляйтера окупованих територій, разом із колишнім депутатом Верховної Ради України Є. Балицьким. Скажіть мені в якій країні світу таке можливо? А відповідь проста. Українці відновили незалежність, але до влади їх не допустили колишні комуністи та їх нащадки.

      Колись за розкриття правди про Голодомор американська та британська преса «цькували» Ґарета Джонса, а сьогодні «п’ята колона» намагається «цькувати» провідних українських вчених Володимира Сергійчука, Олесю Стасюк, Володимира Василенка, Світлану Маркову та ін., дійсно провідних українських науковців, використовуючи ті ж самі «методи та прийомчики», які використовували проти Джонса. Робимо висновки. Більш того, українське громадянське суспільство повинно дати оцінку проросійським історикам, які в кінці 2021 р. підготували «відкритий лист» щодо їх незгоди із новітніми дослідженнями та судовими експертизами СБУ, якими встановлено, що у 1932–1933 роках диктатор сталін знищив 10,5 мільйонів українців.

      Організаторами цього ганебного листа виступили історики-манкурти Станіслав Кульчицький, Лариса Якубова, журналіст Вахтанг Кіпіані та маловідомий «громадський діяч» Олег Слабоспицький, який ще намагався завербувати «до участі у цьому святотатстві нашу діаспору», пише професор Володимир Сергейчук («Три документи вічної ганьби»).

      На його «прохання» поставити підпис, Аскольд Лозинський, президент Світового Конгресу Українців (1998-2008 рр.), відповів: «Ви, нажаль, пропихаєте давню аргументацію старого більшовика Станіслава Кульчицького, який Вашу цифру поставив ще за радянщини. Щодо наукових ступенів, це не суттєве. У Вашому списку літературознавці, філологи, тощо. Яке їхнє відношення до цього? Вибачте, під претекстом загадкових дипломів Ви кидаєте болотом з надією, що буде ефект. Для чого Ви це робите? Напевне не для пошанування пам’яті наших жертв. Але я Вас не знаю, і тому не можу глянути у Ваше серце чи наміри».

      Ще більш емоційне надав відповідь Федеральний суддя (США) Богдан Футей, який написав Слабоспицькому: «Чи Ви це бачили? Люди цілком подуріли! Тяжко їх розуміти. Бідна та Україна!». А хто ж таки стоїть за цим українським «нещастям» – Слабоспицьким. З’ясувалося, що він має пряме відношення до ліберального історика та нині депутата ВРУ В. Вятровича, який теж ховається в «обіймах» канадського бізнесмена Тімертея. На запит низки громадських організацій до урядовців України та канадського посольства в Україні, так і не були отримані відповіді, хто конкретно надає кошти на добудову Національного музею Голодомору-геноциду українців – Уряд Канади, як було заявлено, чи Тімертей? Та на яких умовах будуть надані кошти? Як повідомили журналісти, з достовірних джерел стало відомо, що гроші надає Тімертей на умовах створення експозиції, в якій буде зазначено, що у 1932 – 1933 рр. був не геноцид, а «голод» від якого померло 3,5 млн осіб. Цинізм нашого часу.

      Важливим для розуміння питання щодо визнання Голодомору злочином геноциду також є лист, від п’яти «нібито» українських академічних студій Північної Америки на ім’я Михайла Савківа, голови Комітету з визнання Голодомору геноцидом, перед відкриттям у 2015 р. Меморіалу жертвам українського Голодомору - Геноциду 1932–1933 років у Вашингтоні.

      В листі йде мова, що: «серйозні академічні підрахунки авторитетних демографів в Україні (мова йде про Е. Лібанову) та на Заході свідчать про кількість смертей у межах 3 – 5 мільйонів. Ці цифри визнають провідні історики галузі, від Андреа Граціозі до Тима Снайдера та Станіслава Кульчицького». Одним із підписантів цього листа є історик С. Плохій, який представляється директором «Гарвардського українського науково-дослідного інституту», якого не існує. Є студія під гарною назвою і не більше. Історик Плохій теж працює в інтересах Тімертея, водить українське суспільство та наукове товариство в оману.

      Важливо згадати і Михайла Винницького, ще одного представника Тімертея в Україні. Не вспів прибути в Україну, а вже отримав громадянство та посаду заступника міністра освіти та науки. І таких осіб нажаль багато. Їх руками і знищують все українське.

      У сучасному світі діють жорсткі закони – це диктатура сили, а лише потім діє право. Прикладом є чергова війна росії проти України. Коли диктатор путін цинічно заявляв про знищення української нації та держави, гарант цілісності України США сховав голову в «пісок».

      Так було і в далекому 1918 р., коли президент В. Вільсон поділив світ та «забув» про Україну, вступивши у змову із диктаторами леніним та троцьким. «До права української нації на відродження власної державності у Вашингтоні поставилися негативно. США тоді вважали своїм обов’язком підтримувати цілісність колишньої царської імперії», зазначає професор В. Сергійчук. А потім московські історики та сьогоднішня «п’ята колона» написали, що в ті часи Українська Народна Республіка програла війну більшовитській росії. Враховуючи викладене звертаюся до дійсно українських науковців – прийшов час самим написати про своїх героїв та свою правдиву історію України.

      Завершити свій виступ хочу закликом до української нації: об’єднуймося заради перемоги над ворогами, будуємо дійсно Українську державу на своїй землі, яка належить майбутнім поколінням та пам’ятаємо, що земля – це божий дар, а не товар.

      Слава Україні!